Миколаївська  гімназія 
     
 Миколаївської міської ради Стрийського району
          Львівської області
  
Львівська обл., м.Миколаїв, пл.Ринок,23, e-mail: Mykolgimnaziya@gmail.com, тел.51-380
 

Меню сайту
Корисні посилання
>
Ми в Facebook
Новини освіти
Підсумки тижня в освіті: головні події
Пропонуємо перелік найбільш значних подій тижня, що відбулися в українській освіті
Додаткова сесія мультипредметного тесту ЗНО
Додаткову сесію НМТ пройдуть ті вступники, які не зможуть скласти тест під час основної
Сімейні дитсадки зможуть приймати не більше 10 дітей
Облаштувати сімейний дитсадок можна буде в індивідуальному житловому будинку з прибудинковою ділянкою
МОН планує зробити фіксацію оцінювання НУШ необтяжливою
Учителям нададуть рекомендації і приклади інструментів для оцінювання з огляду на специфіку предметів
Боротись треба не з освітніми втратами, а з втратою мотивації
Існує лише два шляхи боротьби з прогалинами у знаннях: підвищення мотивації учнів та майстерності вчителів
Як готуватися до виконання завдань НМТ з географії
Якісно підготуватися до майбутнього тестування допоможе самостійне тренування
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 205
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2017 » Листопад » 24 » Пам'ятаємо, шануємо, вдячні...
10:21
Пам'ятаємо, шануємо, вдячні...

   

Учні Миколаївської гімназії відвідали ветеранів УПА, які поділилися спогадами про минуле й секретами свого довголіття, адже їм уже за дев’яносто.

Найстарша з них – Розалія Григорівна Кутянська. Їй – 95 років. На долю цієї жінки випали важкі випробування.

Народилася вона у багатодітній сім’ї у Малехові. Була другою дитиною з шести. Коли їх хату та все господарство спалили, родина залишилася просто неба. Притулок знайшли у родичів. Жили сутужно. У 16 років стала зв’язковою, передавала штафети – записки на невеликих шматках паперу. ЇЇ хотіли взяти на вишкіл медсестер, але батько просив залишити, бо була старшою і повинна допомагати по господарству. У 1943 році була заарештована і відправлена на заслання в табори на 10 років у Норильськ. Важка праця у 40-градусний мороз не зламала жінку. Там вона зустріла свого чоловіка, теж в’язня з України, народила двох дітей. Але нове горе спіткало її – помирає син. Це була найбільша втрата для неї.

Незважаючи на вік, Розалія Григорівна до деталей переповідає про ті важкі роки у таборі. Вона брала участь у Норильському повстанні 1953 року, коли в’язні чоловічого та жіночого таборів підняли бунт та оголосили голодування. Єдине, що підтримувало, було спілкування з такими ж в’язнями з України, святкування наших свят. Зустрічала у житті й добрих людей, які їй допомагали. З теплом та вдячністю згадує лікарів, які боролися за життя її сина, як допомогли добитися звільнення та перевезти тіло сина на Україну; як рятували її життя, коли на Різдво захворіла на жовтуху і шанси вижити були мізерні, але її жага до життя дивувала лікарів.

На Україну повернулася у 1954 році. Спочатку було дуже важко. Як стверджують її рідні, почала жити у 40 років: збудували дім, виростила дочку, дочекалася онуків і правнуків. Поки здоров’я дозволяло, брала активну участь у громадському житті. Зараз тішиться правнуками.

Отримала Розалія Григорівна і нагороди – медалі ветеран УПА, до 50-річчя Норильського повстання та 70-річчя УПА. ЇЇ ім’я ввійшло до книги «Українська жінка у визвольній боротьбі 1940-1950 рр.», яку впорядкували за сприяння Львівської обласної організації Всеукраїнської ліги українських жінок.

        Незабутнє враження  справила зустріч з Леонідом Йосиповичем Мухою. Його бадьорості духу та життєрадосності можуть позаздрити молоді. Зустрів він учнів не дуже привітно, адже відірвали його від перегляду сесії Верховної Ради. А щоб виправити ситуацію, влаштував їм справжню дискотеку – увімкнув комп’ютер і показав улюблені записи сучасних пісень. І, як зізнався згодом, такою музикою та танцями під неї розпочинається кожен його ранок. Мабуть, у цьому і є секрет його довголіття – активна руханка, ніколи довго не сердитися. Адже Леоніду Йосиповичу – 91 рік, а тримається ще по-молодечому.

Після такого несподіваного веселого вступу він поділився своїми спогадами.

      Леонід Йосипович – служив у  Дивізії «Галичина», до якої записався сам, поставивши батьків перед фактом. Було йому тоді 17 років. Перед відправленням на фронт  пройшов загальновійськовий вишкіл у спеціально призначених для цього таборах, вишкіл при важких кулеметах СМГ-42 і при важких гранатометах (120 міліметрових). Вони були, як гармати: одна міна важила 16 кілограм.

Безпосередньо на фронт потрапив у перші дні серпня 1944 р. – після бою під Бродами (13-22 липня). Під час боїв тягав лафет, вагою 23 кг, а потім носив 9-кілограмовий кулемет МГ-42. Війну  закінчив у званні кандидата на підстаршину.

Особливо пишається нагородою «Нагкампфшпанге». Це відзнака за рукопашний або ближній бій. У Дивізії цією нагородою було нагороджено аж п’ять чоловік. Всього в німецькій армії срібною відзнакою за ближній бій удостоєно 9500 чоловік (проти 18 тисяч героїв СРСР). Німці нагородами не розкидались.

Нагороду  отримав за бої у Словаччині. У грудні 1944 року Червона армія завдала німцям поразки у битві на північний захід від Будапешту і вийшла на кордон Словаччини, відкривши шлях на Братиславу.

У бою за висоту сотня була оточена - і вирвалась завдяки тому, що Леонід Йосипович прикривав відступ кулеметом. З цього бою він вийшов останній. Під час перестрілки його поранили, але зміг доповзти до своїх. Німецький штабний лікар-майор відправив в тиловий шпиталь своїм авто і, мабуть, представив до цієї нагороди.

6 травня 1945 року під час відступу потрапив у полон до американців. Так як був поранений, відправили у госпіталь, у якому пролежав два місяці. Потім прийшло декілька американських офіцерів, запитали, хто  є. Після цього приїхали санітари, посадили  у машину і передали совітам.

Леонід Йосипович міг сказати, що  поляк, і, можливо, його історія пішла б зовсім іншим руслом. Адже мав прекрасну легенду, бо народився у Кракові. Але  не зміг цього сказати, бо так не виховали і від Батьківщини ніколи не відмовлявся. Були такі, що назвались угорцями чи поляками, інші – ще кимось.

Далі потрапив до рук СМЕРШу (відділ контррозвідки). Потім  вивезли у Сибір, де одразу ж пішов на роботу. Вдень працював у шахтах, а вночі викликали та допитували.

Відбував заслання у таборах на Колимі до 1958 року. Після звільнення одружився й переїхав у Миколаїв, звідки родом була дружина. Тут народилися його діти, онуки й правнуки. Пройшов трудовий шлях від слюсаря до начальника РЕМ-контори. З гордістю розповідає, що будував у місті і магазини, пошту й школи.

І зараз бере активну участь у громадському житті. Написав кілька книг спогадів, а його розповіді стали цінним матеріалом для історичних книг В.Шкляра, Р.Коваля та інших. У його домашній бібліотеці чимало книг про події визвольної боротьби 1940-1950 рр. Й сам неодноразово їздив на відтворення подій тих битв, учасником яких був сам.

У

Переглядів: 379 | Додав: gimnazija | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Директор гімназії

Ониськів Ігор Теодорович Робочий телефон:
(03241)51-380
Це слід знати!
1. Усе про COVID19
2. Гігієна рук
3. Відеоролик про коронавірус
Для учнів, батьків
Розклад дзвінків
1 урок - 8.30 – 9.15
2 урок - 9.25 – 10.10
3 урок - 10.25 – 11.10
4 урок - 11.30 – 12.15
5 урок - 12.25 – 13.10
6 урок - 13.20 – 14.05
7 урок - 14.15 – 15.00
8 урок - 15.05 – 15.50
Онлайн-ресурси
1. Бібліотека школяра
2. Курси Prometeus
3. Відеоуроки на Youtube каналі
4. Історія України дистанційно
5. Освітня платформа
Learning.Ua
6. Безкоштовні відеоуроки з математики та фізики для 4-11 класів на youtube-каналі "Топ Школа"
7. Онлайн перевірка знань в ігровій формі LearningApps
8. Інтерактивне навчання на сайті MozaWeb
Пошук
Анонс новин
Сьогодні матеріалів немає.
Погода
Погода Миколаїв
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архів записів
Друзі сайту
Відділ освіти Миколаївської РДА
Вербізька ЗОШ MON
Copyright MyCorp © 2025

Конструктор сайтів - uCoz